Село Мочулище належить до Мочулищенської сільської Ради Дубровицького району Рівненської області. Крім с. Мочулище до Мочулищенської  сільської Ради належить село Крупове і село Червоне, яке раніше носило назву і по документах та мешканцями села називалося село Острівці.

Перша згадка про село належить до 1561 року. Життя села не розривно пов’язане з історією м. Дубровиця.

Після Люблінської унії 1569р. Дубровиця у складі Волинських земель переходить до Польщі. У 1795 році Дубровиця стала волосним центром Дубровицького округу Волинського намісництва, а 1797 року входила до Ровенського повіту Волинської губернії.

Ближче до середини ХУІІІ ст.. дубровицька маєтність перебувала у власності князя М. Огинського. Після його смерті ця маєтність у 1750 році переходить до його дочки, яка була одружена з  Бжостовським який, за «споживчий» характер використання маєтку був винний великі суми грошей кредиторам, а найбільшим кредитором його був  граф Плятер. Після судового процесу 1777 році став власником  маєтку.

Садочок «Чебурашка» Дітей в селі було багато. Старші діти ходили в школу, допомагали по господарству: пасли свині, гуси, допомагали біля хати, ходили в ліс тобто вся робота яка є в селі не робилася без допомоги дітей (та яка була їм по силі).

Всі дорослі працювали, в основному, в колгоспі, а хто і на іншому виробництві. Тому зазвичай батьки вдома були лише ввечері і в ранці. Малих дітей приходилось брати з собою на роботу або залишати на старших дітей. Зважаючи на постійну зайнятість дорослих (батьків) почали організовувати «Ясла» - дітей зносили до однієї хати і там їх гляділи.

Гляділа дітей Лікериця з Дубровиці, в хаті (Мелахи). Дітям варила затірку щоб не було голодні.

Бібліотека відкрилася 15 грудня 1954 році. Першим бібліотекарем була Євтісєєва О.У. Пропрацювала до 1956 року.

Згодом бібліотекарями були Рибачик Г.А. 1956р., Ракович Тетяна Миколаївна з Дубровиці (1958), Томко Н.М. (1961), Потапчук Г,П. (1965), Шанько Н.М (1968), Стельмах Наталія (1968), Мозоль Тетяна (1969) .

В основному це люди були не місцеві, приїжджі. Тому мабуть так часто мінялися; хтось виїхав, хтось вийшов заміж, хтось пішов вчитися.

В 1970 році бібліотеку прийняла Позняк Надія Федорівна Бібліотечній справі віддала 30 років, звідси і пішла на пенсію.

Надія Федорівна заочно закінчила Дубенське училище культури, здобула професію бібліотекаря.